Почуття та реакції на травматичні події, на які варто звертати увагу під час освітнього процесу педагогу (ці реакції нормальні у стресових подіях):
ТІЛО: головний біль, біль у спині, біль у животі, діарея, проблеми зі сном, стиснення у шиї та/ або плечах, низька енергія, загальна втома.
ЕМОЦІЇ: сум, злість, вина, безпорадність, заціпеніння, розгубленість, розчарування, занепокоєння та тривога про майбутнє і страх, що подія може повторитись. Почуття можуть з’являтись несподівано, коли ми цього найменше очікуємо.
МИСЛЕННЯ: труднощі з концентрацією, зацикленість на подіях, забування побутових речей, проблеми із включенням у повсякденні справи. Думки, як і почуття, можуть з’являтись раптово.
БЕЗПЕКА: труднощі вийти із квартири/ будинку або залишитись одному вдома. Очікування небезпеки навіть там, де її немає.
Як спланувати онлайн-урок?
Прорахуйте всі етапи дистанційки. Дізнайтеся, чи будуть у вашому класі учні з інших регіонів. Якщо так, то важливо приділити їм окрему увагу, познайомитися та познайомити дітей між собою.
Не уникайте розмов про війну. Обговорюйте ситуацію, що склалася. Так ви зможете зменшити напругу та встановити довіру з ліцеїстами.
Додайте безпрограшний елемент. Вправи, які учні виконують у режимі реального часу, усні відповіді школярів, короткі відповіді в чаті — ось те, що найкраще працює в дистанційному навчанні.
Забезпечте збалансованість онлайн-уроку. Не варто перевантажувати заняття ані інформацією, ані веселощами: усього має бути в міру. Експерти радять зробити акцент на вирішенні потреб учнів, на їхніх запитах. У межах кожного уроку і теми варто мати кілька опцій та пропонувати їх дітям. Особливо це важливо в умовах війни, коли щоденний стрес і так надто великий.
Домашні завдання. Доцільність та обсяг домашніх завдань визначайте індивідуально, зважаючи на психоемоційний стан учнів.
Як говорити з учнями про війну?
Підготуватися до розмови
Бути готовим, що коли в інформаційному полі тема існує — діти можуть прийти з питаннями. Важливо не відвертатися, не казати «заспокойся», а дати правдиву відповідь відповідно до віку.
Проговорювати рутинні речі
Нагадувати дитині, хто є поруч, до кого можна звернутися, коли потрібна підтримка. Проговорювати інформацію, яку дитина повинна знати відповідно до віку.
На небезпечній території повторювати план дій
Нині вся Україна зазнає атак ворожих російських військ. Тому важливо говорити, що ми знаємо, як убезпечити себе. Повторювати з дитиною, що треба робити, якщо ти чуєш сирену чи постріли, чого робити не можна.
Шукати відповіді разом
Іноді питання, які ставлять підлітки, заганяють у глухий кут. Тоді важливо чесно про це сказати: «Я зараз не знаю відповіді, дай мені трохи часу, і ми повернемося до цієї теми». Або можна сісти разом пошукати інформацію в інтернеті. Добре поділитись висловлюваннями авторитетних для дорослого лідерів думок. Разом почитати їхні дописи, знайти спільно відповідь. Інформаційне поле — бездонне, а критичне мислення в підлітків ще здебільшого не сформоване.
Не формувати упередження
Треба бути обережним, бо, пояснюючи тему війни, можна надовго дати упереджене ставлення до певної нації, категорії людей, обставин.
Не закріпити негативні реакції
Є небезпека закріпити негативні патерни поведінки для певного психоемоційного стану. Наприклад: коли тривожно — батьки починають агресувати. Дорослі можуть самі потрапити в цю воронку почуттів і поділитися цим з дитиною. І надалі вона саме так реагуватиме на тривогу — агресією. Тому слід бути свідомим свого стану і намагатися контролювати свої реакції.
Емоційний стан важливіший за слова
Стан, у якому дорослі говорять з дитиною, важливіший за слова, якими вони говорять. Дитина має бачити, що дорослий стабільний. Так, він має право на свої почуття. Дорослий хвилюється, переживає, співчуває, але він залишається стабільним — для дитини це найважливіше. Страх втрати контролю — найбільший для дитини після страху втрати близької людини. Коли дитина бачить, що дорослий не контролює ситуацію, не контролює сам себе — це лякає, і тут можливе потрапляння в дуже глибоку воронку тривожності, з якої важко вибратися. Дитина весь час перевірятиме, чи мій дорослий у порядку, що з ним відбувається. Це дуже виснажує емоційно.
Звернути увагу на зміни в поведінці дитини
Коли дитина не ставить запитань — це не означає, що тема її не зачіпає.
Головне: зараз робіть ставку не на академічні знання, а на якісну комунікацію з учнями, відновлення рутин, психологічну підтримку. Вчителі повинні підбадьорювати дітей, а не залякувати негативом під час уроків.
Практики для стійкості:
- Нервова система влаштована так: коли небезпечно тілу й нам страшно, усі знання не засвоюються. Тож перше, що треба зробити, – повернути безпеку тілу. Якщо поруч із вами дитина, обійміть її та скажіть: «Я з тобою». Якщо її рухи пришвидшені, треба говорити повільно, тихо й бути на рівні очей дитини. Якщо ви самі, обійміть себе. Так вмикається парасимпатична система, що наче каже нам: “Не бійся, ти впораєшся”.
- Коли ви не знаєте, як швидко вплинути на свій стан, можете швидко зробити масаж обличчя. Наприклад, поводити руками по чолу, підіймаючи шкіру від брів до лінії росту волосся. Дітям можна простукувати чоло пальцями й повторювати: «Тарганчики, тарганчики».
- Стабілізаційний масаж впливатиме на нашу гормональну систему. Покладіть руку, якою ви не пишете, на пупок. Другою рукою потирайте губи, потім – під ключицями, а потім – куприк.
- Сядьте так, аби ви могли спертися спиною на щось. Відчуйте свої стопи. Це треба, щоби повернути відчуття опори. Спробуйте відчути на стопі 9 точок опори: 5 пальців, подушечки та п’ятки. Зробіть перекати стопами, подивіться на свої ноги, натягніть пальці.
- Дихання в човник допомагає стабілізуватися в разі панічної атаки. У момент, коли ви намагаєтеся повернути собі відчуття опори, кладіть руку на живіт. Друга рука – човником згорнута біля рота. Робите видих, дуєте в долоньку й опускаєте до грудної клітки. Робите вдих і підіймаєте руку. Так кілька разів. Коли ви відчуваєте стрес і паніку, вам може бути важко видихати. Тому всі практики, що я пропоную, акцентують саме на видиху. Так, можна уявити, що ви видуваєте мильні бульбашки чи дуєте на свічку.
- Ще один метод: робіть вдих на два такти, а видих – на чотири чи шість. Тобто затримуйте дихання. Дітям можна давати скоромовки, щоби вони говорили їх на видиху.
- Знайдіть точку між безіменним пальцем та мізинцем і надавіть на неї, потріть. Це точка, на яку ми впливаємо, коли стає страшно. Це допомагає заспокоїтися.
- Вправа «Метелик» або білатеральна стимуляція. Простукуйте грудну клітку, з’єднуючи руки, наче в пташку, з періодичністю один удар на секунду, змінюючи руки. А тепер проговоріть про себе чи вголос: "Я молодець. Я вже стільки-то діб живу в режимі воєнного стану. Я впораюся, ситуація справді складна, але я зроблю це. Я можу бути помічним/-ою для інших людей. Ми точно переможемо." Можна говорити будь-які позитивні слова.
Ізраїльський терапевт Аарон Антоновський розробив систему, що ґрунтується на сильних сторонах людини. Якщо ви шукаєте, де взяти ресурс, це можуть бути:
- соціум (контакти з іншими);
- віра (в Бога, у себе);
- інтелект (нові знання);
- тіло (всі практики);
- уява (творчість);
- почуття (уважність до своїх емоцій).
Використані джерела:
1. https://www.samopomi.ch/multimedia
2. Шарговська О. Як говорити з дітьми про війну / О. Шарговська [Електронний ресурс] // Освіторія. – Режим доступу: https://osvitoria.media/experience/yak-govoryty-z-ditmy-pro-vijnu/.